Стаття Сергія Климовича, “Подробности”. Оригінал тут.

Переклад на українську- hellveen.

Цунамі в Азії, теракти в Лондоні, “Плошча”, “Майдан”, вибори у Франції в 2007-му, “Україна без Кучми”, безлади в Таллінні, Кондопога - що ж об’єднує всі ці події? Швидше за все, вони мали б абсолютно інший характер, якби на них не впливали так звані соціальні медіа - нове слово в цивільній журналістиці.

Новий тренд

Онлайн-ЗМІ є прикметою нашої епохи - постіндустріальної і інформаційної стадії розвитку суспільства. Однією з останніх тенденцій в розвитку мережевих ЗМІ стала поява соціальних медіа, які приходять на зміну масовим ЗМІ. Як відзначають експерти, блоги, особисті щоденники в інтернеті і інші соціальні медіа спричинили за собою медіареволюцію, яку іноді порівнюють з винаходом друкарського верстата Гуттенбергом. Завдяки спеціальним програмним засобам будь-який користувач інтернету без технічних знань може тепер створити веб-сторінку і поширювати інформацію, яку він захоче. Що ж таке соціальні медіа? Згідно експертові Стіву Рубелю, соціальні медіа - це онлайнові платформи і інструменти, якими можуть користуватися люди для того, щоб ділитися думками, враженнями, професійними спостереженнями, досвідом і планами. Тепер соціальні медіа можуть містити тексти, малюнки і фотографії, звук і відео.
На початку 2000-х років цей феномен почав інтенсивно розвиватися. Їх переваги якнайкраще ілюструє новий медіа-формат блогів: вони оперативно реагують і швидко поширюють новини день за днем, інтенсифікують обмін ідеями, даними про новітні продукти і інновації; звертають увагу традиційних ЗМІ на теми, які хвилюють суспільство, вказують на помилки і неточності в матеріалах ЗМІ. Різновидами соціальних медіа окрім блогів є також дошки оголошень, підкасти (аудіоблоги), Вікі (енциклопедії колективного редагування), відеоблоги та інші. Щодня пишеться близько 1,5 мільйонів повідомлень або 17 повідомлень на секунду. Збільшення кількості з 35 до 75 мільйонів блогів займає всього 320 днів. За четвертий квартал 2006 року 22 блоги опинилися в сотні найпопулярніших сайтів світу.

На короткому повідку

Яким же чином взаємодіють блоги і політика? Наприклад, можна відзначити цікаву, але двояку здатність популярних “центральних” блогів бути своєрідними фільтрами для цікавої інформації. Так, з одного боку вони популяризують актуальні дані з менш цікавих блогів, одночасно звертаючи на них увагу читачів, з іншого боку такі блоги мають власну точку зору на те, що є цікавим для аудиторії, а що не є. У цій формі, блоггери з меншими зв’язками функціонують, як “пожежні тривоги” для центрального блогу, забезпечуючи нову інформацію і зв’язки. Через специфічну систему ієрархії блогів, працівникам ЗМІ тільки потрібно прочитати топ-блог, щоб знати, що цікаве громадськості.
Фактично блоги впливають на політику, впливаючи на контент традиційних медіа. Вони забезпечують колективну інтерпретуючу рамку для політиків, яку згодом використовують традиційні медіа. Чому ж тоді журналісти читають блоги? Є сильна думка, що медіа-еліти - редактори, видавці, репортери, і оглядачі - читають політичні блоги. Так, відповідальний редактор New York Times Біл Келлер сказав в інтерв’ю в листопаді 2003 року: “Я проглядаю блоги. Іноді те, що я читаю щось в них, змушує мене відчувати, щоб ми щось “підгвинтили”. Говард Куртц, найвидатніший медіа-журналіст в Сполучених Штатах, регулярно цитує ведучих блоггерів в своїй колонці Washington Post.
Окрім цього, часто блоггери наймаються традиційними ЗМІ, щоб створювати контент. У березні 2004, Washington Monthly найняв Кевіна Друма, чий CalPundit blog щомісячно привертав увагу понад 1,2 мільйонів унікальних користувачів, і перемістив його блог в свій веб-сайт. А журнал Slate переніс Mickey Kaus blog в свій ресурс ще за рік до цього. Чому політичні ЗМІ приділяють багато уваги блогосфері? Учені відзначають 4 причини: матеріальні стимули (дешевий і якісний контент), особисті зв’язки в Мережі (першими політблоггерамі часто були журналісти з тісними зв’язками в провідних традиційних медіа), аналіз і швидкість. Окрім цього не варто забувати, що американські політики власне почали самі читати соціальні медіа, щоб бути в курсі настроїв електорату. Про це свідчать заклади ними своїх персональних щоденників.
Дослідники відзначають, що провідні політичні блоггери стають все більш впливовими. Нещодавним свідченням цього було рішення обох головних американських партій акредитувати блоггерів як працівників ЗМІ на свої з”їзди.
Саму історію діяльності політиків в соціальних медіа можна починати з 2003 року. Тоді один невеликий diary, відкритий в січні, дозволив губернаторові-демократові з штату Вермонт Говарду Діну зібрати 3 мільйони доларів завдяки активним користувачам інтернету від Daily Kos. Не так давно ця ж платформа соціальних медіа сприяли перемозі Неда Ламона, супротивника війни в Іраку, над одним з лідерів американських демократів Джо Ліберманом в першому турі виборів в Сенат.

10% Майдану

За неперевіреними даними ЖЖ-проекту ukrainians, сьогодні по-українськи на платформі LiveJournal пишуть майже три з половиною тисячі блоггерів. Звичайно, відзначає блоггер із стажем Дмитро Губенко, це число не порівняти з кількістю російськомовних ЖЖ-юзерів, проте ми теж маємо своїх “зірок”. Якщо продивитися дослідження Алтайської Школи політичних досліджень під назвою “Використання інтернет-блогів в політичній боротьбі”, то стає зрозумілим, що в еліту кирилличного блоггінгу входять три жителі України: juliy, matilda_don і shorec. У квітні 2007 року почав працювати рейтинг nash-lj.org.ua, у якому враховані результати більш ніж 4 тисяч українських щоденників на платформі ЖЖ. У першій сотні рейтингу зафіксовано 18 щоденників, які тим або іншим чином стосуються вітчизняної політичної і навколополітичної тематики.
По дослідженнях автора, про українські політичні реалії пише приблизно 6 десятків блоггерів як по-російськи, так і по-українськи. Основними резонансними подіями української політичної блогосфери останніх 7 місяців були: історія з нібито отруєнням міністра внутрішніх справ Василя Цушка, скандал з оприлюдненням Службою безпеки України компромату на екс-генпрокурора України Святослава Піскуна, аргументи блоггерів щодо “монументального” скандалу в Естонії, указ президента України про розпуск Верховної ради 5-го скликання, перехід опозиційних депутатов-блоггерів Олега Антіпова і Василя Чичкова на сторону “антикризової” коаліції, загибель політика Євгенія Кушнарьова і відкриття народними депутатами персональних щоденників.
Не дивлячись на те, що українська політична блогосфера на порядок менше російської і на два порядки - англомовної, вона вже повноцінно діє, відображаючи, показуючи, критикуючи, а подекуди і цілеспрямовано впливаючи на вітчизняний політикум. До речі, фахівці говорять, що якби не було у білорусів власної блогосфери, то не було б і Плошчи - трагічного аналога українського Майдану. Проте окрім блогів існують і інші соціальні медіа, наприклад Wikipedia. У березні 2004 року стартувала українська версія найвідомішого ресурсу wiki подібного типу. У листопаді українська версія обігнала російську по кількості статей (9759). Але в 2005 році стало відомо, що у авторської групи “Вільної Енциклопедії” виникли проблеми ідеологічного плану з російською групою, якою з чуток займалася Луб’янка.
Ось що про це пише один з авторів: “Бувають такі ситуації, коли декілька співавторів не погоджуються щодо змісту статті. Тоді їм слід знайти консенсус і провести нейтральну точку зору. Так буває при нормальному ході обставин. Проте бувають ситуації й гірші. На даний момент українською тематикою зацікавилася група “російських патріотів”. Поводяться як підліткова банда, тобто б’ють всіх, “хто не з їх кварталу”. Б’ють, звичайно в переносному значенні: просто витирають із статті все, що не вписується в їх тлумачення “єдино правильного погляду на історію”. Б’ють по черзі. Почалося з того, що я дізнався, що виявляється словарний запас української мови дуже обмежений в порівнянні з російським. (Саме таку дурість доводилося читати англомовному читачеві впродовж невідомо якого часу)”.
Також зараз набирають силу так звані моблоги. Фото, прислані з мобільних телефонів прямо на інтернет-сайти, вже не раз обходили світові ЗМІ. Мобільний телефон - достатньо давно вже не тільки телефон. Потенціал неголосового застосування мобільних телефонів в журналістиці став помітний, коли телефон схрестили з фотоапаратом і придумали спосіб передачі зображень - обмін мультимедіа-повідомлення (mms). У Америці, Азії і Європі стало популярне явище “моблогінг” - ведення блогу з мобільного телефону. Подібний вид цивільної журналістики прекрасно показав себе під час терактів в Лондонському метро і цунамі в Азії на початку 2005-го. 13-14 жовтня 2006 року на сайті “moblog.україна” відбувався мобільний репортаж з акцій “за і проти” визнання Української повстанської армії: очевидці подій посилали на сайт фото, відео і звук прямо з своїх мобільних телефонів, випереджаючи, таким чином, всі ЗМІ. Як свідчить статистика запитів до сайту, співробітники Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації СБУ за ці два дні завантажили 894 сторінки. Це складає приблизно 10% завантажень за два дні з моменту запуску сайту.
Що стосується інших соціальних медіа, то тут найбільшим впливом і багатою історією володіє абсолютно не web 2.0-ний по вигляду, але такий по духу портал цивільної журналістики “Майдан”. Достатньо коротко пригадати, чим же займалися його завсідники за 7 років існування проекту. Рік 2000-й - “Майдан” є офіційним інтернет-ресурсом акції “Україна без Кучми”. Рік 2001-й - ресурс мало не єдиний, який надає інформаційну підтримку під час скандального політичного суду над членами УНА-УНСО. Рік 2002-й - перший в Україні репортаж в реальному часі з білоруських парламентських виборів, після цього такий метод запозичила “Українська Правда”.
Рік 2003-й - реал-тайм репортаж з скандального з’їзду “Нашої України” в Донецьку і оригінальне висвітлення Іракської кампанії американців. Рік 2004-й - Помаранчева революція, в якій деякі політики дають 10% ролі саме цьому порталу. Рік 2005-й - у вищій мірі критичне освітлення діяльності нової влади. Рік 2006-й - парламентська передвиборча кампанія в Україні. Рік 2007-й - перший реал-тайм репортаж з будівлі Конституційного суду України. Тепер з виходом на ринок спеціалізованих моделей гаджетів, що допомагають цивільному журналістові постити результати своєї роботи чи не з будь-якої точки України в Мережу, можна припустити, що на соціальні медіа чекає у нас в країні бурхливий розвиток.